Історія

Українська державність уходить корінням у древні часи середньовічної Київської Русі. Більша частина сьогоднішньої території України з 17-18 віку входила до складу Російської імперії, а деякі регіони протягом тривалого часу також належали Польщі, Австро-Угорській чи Оттоманській імперіям. Після Першої світової війни Україна недовгий час була незалежною державою, але на початку 1920-х років стала радянською республікою. За десятиріччя її територіальні кордони у межах Радянського Союзу декілька разів зазнали змін.

24 жовтня 1945 року Українська Радянська Соціалістична Республіка приєдналася до Організації Об’єднаних Націй, ставши, поряд із Радянським Союзом у цілому, одним із членів-засновників ООН. Таким чином, хоча Україна й не була незалежною державою, вона була представлена у Генеральній Асамблеї ООН упродовж усієї історії організації.

За радянських часів історія України характеризувалася модернізацією та індустріалізацією, проте й великими стражданнями. Початок 1930-х років був відзначений штучно організованим голодом – Голодомором. У Другій світовій війні на землі України загинули мільйони воїнів і цивільних. Масова депортація кримських татар до Середньої Азії також залишила глибокий слід і змінила демографічний склад населення півострова. У 1950-1960-х роках інфраструктура України була істотно перебудована і модернізована, й у 1970-х роках Україна стала серцем радянського промислового і сільськогосподарського виробництва, конкуруючи на світовому рівні.

Міські центри України швидко зростали й приваблювали переселенців з інших регіонів Радянського Союзу. За якістю соціальних послуг, рівнем освіти та культурними здобутками Україна була однією з кращих у країні. Проте, у 1980-х роках темпи економічного зростання і розвитку почали вповільнюватися. 26 квітня 1986 року в Україні трапилася найжахливіша в історії атомної енергетики катастрофа – аварія на Чорнобильській атомній електростанції, всього лише у годині їзди на північ від столиці України Києва. Довготривалі наслідки катастрофи відчуваються до сьогодні.

Наприкінці 1980-х років радянський уряд розпочав програму перебудови (реорганізації) та гласності (відкритості), яка зрештою призвела до вільних виборів у республіках СРСР та припинення монополізації влади.

У грудні 1991 року Україна стала незалежною – за результатами референдуму понад 92 відсотки учасників голосування підтримали Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою, парламентом України.

Протягом 1990-х років економіка України зазнала глибокого спаду, що характеризувався гіперінфляцією, різким скороченням обсягів виробництва, високим рівнем «приватизації держави» і олігополістичним контролем за ресурсами. У 1999 році ВВП на душу населення в Україні становив менше половини від його показника у часи до незалежності.

У 2004 році відбулася «Помаранчева революція» - загальнонаціональні протести, що спалахнули після викриття масштабного шахрайства на президентських виборах. Наступне голосування – що вважалося вільним і чесним – продемонструвало очевидну перемогу Віктора Ющенка над Віктором Януковичем. Проте, урядова коаліція на чолі з Президентом Ющенком і Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко швидко втратила динаміку через внутрішні розбіжності й розкололася на тлі звинувачень у корупції та суперечок щодо конституційних повноважень. У 2010 році Ющенка на посаді Президента змінив Янукович, який у 2006-2007 роках був Прем’єр-міністром.

У 2013-2014 роках у столиці України Києві та інших містах пройшли масштабні демонстрації (так званий «Євромайдан» або «Революція Гідності»), учасники яких вимагали припинити суцільну корупцію й закликали дотримуватися європейських стандартів урядування. Ці протести зрештою прискорили зміну влади. У травні 2014 року Петро Порошенко, який у своїй програмі виступав за реформи та мир, виграв президентські вибори. Через місяць Україна підписала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

Слідом за цими протестами, у березні 2014 року, був організований референдум про незалежність у Автономній Республіці Крим, яку згодом було перетворено на суб’єкт Російської Федерації. 27 березня 2014 року законність цього кроку була заперечена Генеральною Асамблеєю ООН 68/262, яка підтвердила територіальну цілісність України.

У квітні 2014 року антиурядові збройні групи захопили деякі райони Донецької та Луганської областей, спонукавши уряд розпочати антитерористичну операцію, що трансформувалася у масштабні військові операції, котрі тривають і досі. У результаті й Луганська, й Донецька області фактично розділені на територію, контрольовану урядом, і на територію, не контрольовану урядом.

З метою припинення збройного конфлікту на сході України 5 вересня 2014 року був підписаний Мінський протокол, яким було започатковано Мінський переговорний процес, проте бойові дії продовжилися попри численні угоди про припинення вогню. Для контролю за виконанням угод і подання відповідної звітності було розміщено велику Моніторингову місію ОБСЄ.

Парламентські вибори у жовтні 2014 року підтвердили орієнтацію України на реформи. Оскільки бойові дії на сході Україні тривали, у лютому 2015 року було підписано нову угоду («Мінськ-2»), яка містила детальні безпекові та політичні домовленості, причому останні прив’язані до внутрішніх політичних процесів в Україні (наприклад, до конституційних реформ).

З 2015 року триває процес конституційних реформ, спрямований на децентралізацію, реформування сфери юстиції та забезпечення прав людини.

Виклики

Політична нестабільність і триваючий конфлікт продовжують затьмарювати перспективи стійкого покращення життєвого рівня і досягнення Цілей сталого розвитку в Україні.

Безупинний конфлікт на сході України сильно вплинув на національну економіку і соціальний капітал: близько 10 тисяч людей загинуло, а понад два мільйони були змушені переїхати в інші регіони України або за кордон. Фінансова і соціальна напруженість, спричинена необхідністю підтримувати велику кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО), ще більше посилила навантаження і на органи влади, і на громади.

Результати проведених досліджень показали несумірну вразливість жінок у районах, охоплених конфліктом, а також висвітлили необхідність визнання і підтримки центральної ролі жінок у попередженні та врегулюванні конфліктів і примиренні.

Протести на Євромайдані, безсумнівно, ознаменували початок нової хвилі громадянського ентузіазму щодо впровадження змін, що супроводжується вимогою про забезпечення більш змістовної участі та підзвітності. Заклик до належного врядування також займав видатне місце у відповідях на опитування «Світ, якого ми прагнемо», продемонструвавши, що саме такого результату українські громадяни очікують від влади.

У липні 2014 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини зазначило, що урядові України необхідно «усунути ширші системні проблеми, що стоять перед країною у царині належного врядування, верховенства права та прав людини. Це вимагає глибоких і вкрай потрібних реформ, особливо враховуючи, що Україна прагне задовольнити свої устремління щодо ЄС і створити демократичне та плюралістичне суспільство».

Радянська політика підвищення продуктивності у промисловості та сільському господарстві, яка практично не враховувала екологічні фактори, спричинила руйнівні наслідки. В Україні знаходяться деякі з найбагатших природних середовищ і ресурсів Європи, проте водночас вона є однією з найсильніше забруднених країн регіону.

Нераціональне управління природокористуванням у минулому спричинило дедалі зростаючу кількість природних і антропогенних катастроф та погіршило стан здоров’я населення. На даний момент 40% всієї території України вважається еродованими землями, причому площа цих земель щорічно збільшується приблизно на 80 тис. гектарів. Водночас Україна має багато природних активів у плані біорізноманіття й міжнародних вод світового значення, а її промислова діяльність і практика енергоспоживання мають важливі наслідки для зміни клімату у світі.

Україна вже давно є однією з найменш енергоефективних країн у світі. За обсягами викидів парникових газів вона займає одне з найвищих місць серед країн СНД і 24-ту позицію в світі. Скорочення викидів парникових газів за останні два десятиріччя стало результатом переважно зменшення ВВП, скорочення чисельності населення та зниження соціальних стандартів і рівня життя.